1 грудня Всесвітній день боротьби з ВІЛ/СНІДом
Ідею організації Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом запропонували у 1987 році Джеймс В. Бунн і Томас Неттер, співробітники з питань громадської інформації, що працювали в Глобальній програмі по боротьбі зі СНІДом при Всесвітній організації охорони здоров’я (ВООЗ). Вони звернули увагу на темпи поширення епідемії СНІД, оцінили загрозу і можливі катастрофічні наслідки.
День боротьби зі СНІДом проголошено Всесвітньою організацією охорони здоров'я та вперше відзначено 1 грудня 1988 року. З того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно.
Символом боротьби зі СНІДом стала червона стрічка. Як символ боротьби з ВІЛ/СНІД вона була запропонована у 1991 році американським художником Франком Муром, який належить до асоціації «Візуальний СНІД». Вона означає: «Я знаю про проблему ВІЛ/СНІДу і я не байдужий до неї».
Всесвітньо відомою червона стрічка стала у 2000 році на церемонії вручення нагород «Tony Awards». Всі присутні надягли цей символ боротьби з ВІЛ. У пресрелізі проєкту йшлося: «Червона стрічка (перевернене «V») стане символом нашого співчуття, підтримки і надії на майбутнє без ВІЛ. Найбільша надія, пов’язана з цим проєктом, – це те, що до першого грудня, Всесвітнього дня боротьби з ВІЛ/СНІДом, ці стрічки носитимуть у всьому світі».
Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі ВІЛ/СНІДом — звернути увагу суспільства на цю проблему.
Всесвітній день боротьби з ВІЛ/СНІДом – це ще одна можливість дізнатись про факти щодо поширеності інфекції і втілити знання у практику. Якщо люди розуміють, як передається ВІЛ/СНІД – інфекція, як їй можна запобігти та усвідомити сьогоднішню реальність життя з ВІЛ/СНІДом – вони можуть за допомогою цих знань дбати про власне здоров’я і здоров’я інших та толерантно ставиться до тих, хто живе з ВІЛ – інфекцією.
Сьогодні ВІЛ – це не вирок. Люди з вірусом імунодефіциту можуть жити звичайним життям, народжувати дітей, працювати, подорожувати тощо. Достатньо вчасно вживати ліки. Якщо ВІЛ-інфекція діагностується вчасно, відразу розпочинається АРТ і надається необхідне лікування пацієнту, а відтак людині гарантується якісне та повноцінне життя.
ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини, який вражає імунну систему людини, призводить до погіршення її стану та, як наслідок, людина стає більш уразливою до інших інфекцій.
СНІД - це синдром набутого імунодефіциту, що є кінцевою стадією ВІЛ. Людина з ВІЛ-інфекцією може не проявляти хвороб, що відносяться до симптомів СНІДу.
Від моменту інфікування до перших клінічних проявів проходить довготривалий латентний (інкубаційний) період – від 1 міс до 5 років. Завдяки застосуванню високоактивних антиретровірусних препаратів та попередженню більшості поширених опортуністичних інфекцій, вдається 3 продовжити тривалість життя ВІЛ-інфікованих, підвищити його якість, знизити ризики передачі ВІЛ.
За інформацією представництва ЮНЕЙДС, Україна знаходиться на другому місці у Східній Європі та Центральній Азії за кількістю людей, які живуть з ВІЛ.
Згідно з офіційними статистичними даними за період 1987 — травень 2019 р., у країні офіційно зареєстровано 341 084 випадки ВІЛ-інфекції серед громадян України, зокрема 114 487 випадків захворювання на СНІД і 49 751 випадок смерті від захворювань, зумовлених СНІДом.
Соціальний захист ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД
Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» надає гарантії профілактики, лікування, догляду та підтримки для ВІЛ-асоційованих захворювань і забезпечує правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ.
Згідно даного закону держава гарантує соціальний захист ВІЛ-інфікованих, хворих на СНІД, членів їхніх сімей і медичних працівників, зайнятих у сфері боротьби із захворюванням на СНІД, а також надання ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД усіх видів медичної допомоги та доступність, якість, ефективність медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, в тому числі анонімного, в порядку, що передбачений нормативно-правовими актами.
Відомості про результати тестування, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла тестування, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, батькам, а також законним представникам цієї особи, іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я, та іншим третім особам - лише за рішенням суду.
ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД, мають право на:
- безперешкодне ознайомлення з інформацією про стан свого здоров'я, що зберігається в закладах охорони здоров'я;
- бути поінформованими про послуги із забезпечення необхідної їм психологічної, соціальної та правової підтримки і за бажанням одержати таку підтримку у спосіб, що не зумовить розкриття їх ВІЛ-статусу;
- брати участь у допоміжних репродуктивних технологіях за умови запобігання передачі ВІЛ-інфекції від батьків майбутній дитині;
- особам, зараженим ВІЛ внаслідок виконання медичних маніпуляцій, у першу чергу надається жиле приміщення, у разі, якщо такі особи потребують поліпшення житлових умов (закріплено у ст. 45 Житлового кодексу УРСР).
- відшкодування шкоди, пов'язаної з обмеженням їхніх прав унаслідок розголошення чи розкриття інформації про їх позитивний ВІЛ-статус згідно ст.15 ЗУ «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»;
- безоплатне забезпечення анти ретро вірусними препаратами та лікарськими засобами для лікування опортуністичних інфекцій у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.
Забороняється відмова у прийнятті до освітніх закладів людей, які живуть з ВІЛ, на підставі їх ВІЛ-позитивного статусу, а також обмеження прав їхніх близьких на цій підставі.
Також лише за згодою, ВІЛ-інфіковані можуть брати участь у пов'язаних з ВІЛ-інфекцією наукових дослідженнях, випробуваннях відповідних медичних засобів і методів, навчальному процесі, фотографуванні, відео та кінозйомці. Забороняється звільняти з роботи, відмовляти у прийнятті на роботу, у прийомі до освітніх, медичних закладів, до закладів соціальної опіки і піклування та соціальних служб, а також відмовляти у наданні медичної допомоги та соціальних послуг, обмежувати інші права людей, які живуть з ВІЛ, на підставі їх ВІЛ-позитивного статусу, а також обмежувати права їхніх рідних і близьких на цій підставі.
В національному законодавстві також передбачені ряд пільг для батьків, та осіб, які їх замінюють, що мають ВІЛ-інфікованих дітей і дітей, які страждають на хворобу, зумовлену ВІЛ. А саме, батьки мають право на: спільне перебування у стаціонарному відділенні лікарні з дітьми віком до 14 років із звільненням на цей час від роботи та виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною. Особам, які мають дітей віком до 18 років, заражених вірусом імунодефіциту людини, мають право на одержання додаткової щорічної відпустки тривалістю 10 днів у літній чи інший зручний для них час .
Держава гарантує дитині право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
Законом України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"(ст.34) унормовано право пацієнта на вибір лікаря та його заміну.
Допомога ВІЛ-інфікованим дітям
Соціальна допомога ВІЛ-інфікованим дітям передбачена Законом України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», Інструкцією "Про порядок надання медико-соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям" та іншими законами України.
В статті 4 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» зазначено, що держава гарантує забезпечення вільного доступу до послуг з профілактики передачі ВІЛ-інфекції від ВІЛ-інфікованих вагітних жінок їхнім новонародженим дітям.
Сім’ям з дітьми у порядку, що визначається Постановою Кабінету Міністрів України «Про розмір щомісячної державної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям і дітям, які страждають на хворобу, зумовлену ВІЛ», призначається щомісячна державна допомога у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ця допомога перераховується на особовий рахунок в установі банку одного з батьків або законних представників дитини, або на особовий рахунок дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, які виховуються в державних установах за письмовою заявою батьків або законних представників дитини до якої додається копія свідоцтва про народження дитини.
Соціальний захист сімей з ВІЛ-інфікованими дітьми може здійснюватися як в державних, так і в приватних формах. Приватні форми можуть застосовуватись при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим, соціальних послуг. Міжнародні організації, неурядові організації та соціальні партнери беруть активну участь у наданні різних форм захисту людей, які живуть з ВІЛ, та їхнім сім’ям.
Згідно Наказу МОЗ України, інших міністерств та відомств № 740/1030/4154/321/614а від 23.11.2007 року «Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-позитивних дітей та їх сімей» держава бере на себе зобов’язання за рахунок бюджетних коштів забезпечувати дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, адаптованими молочними сумішами.
Проблеми ВІЛ-інфікованих
ВІЛ-інфіковані щодня стикаються з великою кількістю проблем, а саме:
— дискримінація, тобто обмеження хворих осіб у праві на отримання медичної допомоги, відмова у прийнятті у медичні заклади, проведенні хірургічних операцій, надання стоматологічних послуг, розголошення інформації. Зокрема, досить часто має місце порушення конфіденційності з боку медичних працівників, що спричиняє нехтування хворими медичним лікуванням;
— існування практики в деяких медичних закладах оплати, або ж вимагання грошей за надання медичних послуг;
— стигматизація, тобто соціальна ізоляція хворих на ВІЛ/СНІД. Особа стикається з серйозним приниженням, а саме: неприйняття та уникання таких хворих, примусове тестування без їх згоди, насильство над людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД;
— пожиттєвий режим лікування.
Також це соціальні проблеми:
- збереження таємниці діагнозу;
- стосунки з членами родини, родичами, друзями і знайомими;
- виробничі відносини і можливість втрати роботи;
- житлові умови; матеріальне становище;
- недостатня правова захищеність і стосунки з владними та правовими органами;
- отримання медикаментів і медичної допомоги в цілому;
- одержання матеріальної і фізичної допомоги від різних людей, організацій і служб.
Невирішеною на сьогодні є проблема щодо ВІЛ-інфікованих новонароджених, які залишилися без батьківської опіки. Тому потреби людей, інфікованих ВІЛ або хворих на СНІД, не обмежуються потребами в лікарських препаратах та медичному нагляді. Вони потребують соціальної підтримки і захисту з боку суспільства. Це вимагає формування комплексної стратегії щодо нагляду та підтримки ВІЛ-інфікованих.
Відповідальність хворих на СНІД
Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, регулюється ст.130 Кримінального кодексу України, в якій зазначено: свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу - карається позбавленням волі на термін від двох до п'яти років.
Такі ж дії, вчинені щодо двох чи більше осіб або неповнолітнього, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Існує і кримінальна відповідальність для медичного персоналу за неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, а також за розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини.
ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД мають такі обов’язки:
1. Вживати заходи, щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих закладами охорони здоров’я;
2. Повідомити осіб, які були з ним у статевих контактах, до виявлення фактів інфікованості про можливість їх зараження;
3. Відмовитися від донорства крові, її компонентів інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для використання їх у медичній практиці.
