ЯК ЗАХИСТИТИ ДИТИНУ ВІД БУЛІНГУ
ЯК ЗАХИСТИТИ ДИТИНУ ВІД БУЛІНГУ?
Булінг – це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.
Які ознаки булінгу?
Типовими ознаками булінгу є:
- систематичність (повторюваність) діяння;
- наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;
- наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого».
Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу?
Не кожен конфлікт є булінгом. Цькування – це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Крім того, ключовою ознакою саме булінгу є бажання завдати шкоди, принизити жертву.
Наприклад, якщо Вашу дитину штовхнули в школі без наміру завдати шкоди, це не є булінгом. Проте, якщо дитина регулярно навмисно фотографує однокласника чи однокласницю у роздягальні, а потім шантажує або поширює ці фото з метою приниження, це вважається булінгом.
Яка роль відведена педагогічним працівникам у запобіганні та протидії булінгу?
Керівник закладу освіти зобов’язаний створити у закладі освіти безпечне освітнє середовище, вільне від насильства та булінгу. Крім того, керівник:
- розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;
- розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) та видає рішення про проведення розслідування;
- вживає відповідних заходів реагування;
- забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг учням, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);
- повідомляє органам Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.
Кібербулінг або інтернет-мобінг – це сучасна форма агресії, яка набула поширення з появою мобільних телефонів, інтернету. Будь-які її форми мають на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від булінгу). «Зброєю» булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо.
Різновиди кібербулінгу
Використання особистої інформації – викрадення паролів від приватних сторінок, електронної пошти для подальших погроз чи розповсюдження спаму.
Анонімні погрози – анонім надсилає листи погрозливого змісту довільного або цілеспрямованого характеру, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова.
Телефонні дзвінки з мовчанням. Не тільки погрози лякають. Мовчання чи жахання в слухавку бентежать дитину, вона не знає як і, головне, від чого потрібно захищатись.
Переслідування – це може бути елемент фізичного переслідування, залякування досягається шляхом розсилки повідомлень на електронну пошту чи телефон. Шкідники можуть збирати інформацію про жертву, слідкуючи за її повідомленнями в соцмережах – фото, селфі з місця подій, розповіді про своє життя.
Тролінг – розміщення провокаційних повідомлень в мережі для привернення уваги та збудження активності, що може спричинити конфлікт (флеймінг).
Хепі-слепінг (happy slapping) – насильство заради розваги, актуальне здебільшого для фізичного цькування, проте в інтернеті також актуально, коли мова йде про моральне насильство. Яскрава особливість – звичка знімати насильство на камеру для подальшого розповсюдження в мережі.
Сексуальні посягання – з появою інтернету сексуальні збочення вийшли на новий рівень. Педофіл, замаскувавшись під фейковим ім’ям чи прикинувшись другом батьків, може запросити дитину на зустріч чи вивідати в неї час та місце, коли вона буде сама.
Як виявити ознаки кібербулінгу?
Кібермоббінг має декілька проявів, жоден з яких не можна ігнорувати:
- відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;
- розповсюдження (спам) відео та фото порнографічного характеру;
- троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);
- демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, з онлайн-ігор;
- створення груп ненависті до конкретної дитини;
- пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;
- провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”);
- створення підробних сторінок у соцмережах, викрадення даних для формування онлайн-клону;
- надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі надсилають дітям);
- пропозиції до дітей надсилати їх особисті фотографії відвертого характеру та заклик до сексуальних розмов чи переписок за допомогою месенджерів.
Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь. На це є декілька причин:
- страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;
- страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;
- страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора;
- страх з’ясувати, що «сам винен» і знущання цілком справедливі.
Пам’ятка для захисту від кібербулінгу
- Здійснювати батьківський контроль. Необхідно робити це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежити доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядати історію браузеру).
- Застерігати від передачі інформації у мережі. Пояснювати, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи (ліцею) та гуртків – мають бути збережені у секреті.
- Навчати критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда.
- Розказувати про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.
- Стати прикладом. Оволодівати навичками безпечного користування інтернетом, використовувати його за призначенням.
ВАЖЛИВО!
Пам’ятайте: якщо ваша дитина постраждала від цькування, її шантажують, обіцяють всім розіслати її особисті фотографії або погрожують – ніколи не звинувачуйте і не сваріть дитину.
Не залякуйте дітей фразами: «Якщо щось подібне станеться – отримаєш у мене!» Не допускайте засудження. Ніяких: «Сам винен!». Такі слова призведуть до того, що дитина не захоче звернутися до вас за допомогою.
Важливо пам’ятати: винна не жертва – винен той, хто скористався її довірою. Дітям і без того часто страшно або соромно розповісти дорослим про ситуації, які сталися з ними. Адже раптом сваритимуть? Раптом розчаруються? Раптом не пробачать? Через такі ситуації кібербулінг може вилитися в відвертий шантаж. Адже зловмисник знає: дитина змушена буде робити все, аби батьки / школа / інші люди нічого не дізналися.
Кроки щодо захисту від кібербулінгу
1. Поясніть дитині, що це не її вина. Що ви підтримаєте її в будь-якому разі, що ви – на її боці та вам можна довіряти
2. Збережіть все листування, зробивши скріншоти
3. Заблокуйте акаунти, з яких пише агресор – поставте в чорний список та ігноруйте. Іноді кривдник відступає, коли не отримує реакції
4. Поміняйте номер телефону дитини і на деякий час видаліть всі сторінки у соцмережах. Якщо дитина буде відчувати себе таким чином «відрізаною» від світу його друзів – створіть нові, секретні сторінки для дитини з іншим ім’ям і без фото, щоб тільки сім’я і друзі знали про них
5. З’ясуйте, чи знайома дитина з агресором у реальному житті або чи планує зустрітися. Дізнайтесь, що йому відомо про дитину (реальне ім’я, прізвище, адресу, телефон, номер школи). Запропонуйте свою допомогу – обговоріть, як можна знешкодити, заблокувати агресора. Поясніть, якій небезпеці може піддатися дитина при зустрічі з незнайомцями, особливо без свідків.
6. Зверніться в поліцію. Якщо погрози є досить серйозними, стосуються життя або здоров’я дитини, а також членів вашої родини, то ви маєте право на захист з боку правоохоронних органів.
7. Якщо ви не впевнені в своїй оцінці того, наскільки серйозно те, що сталося з дитиною, або дитина недостатньо відверта з вами і не готовий йти на контакт, зверніться до психолога.
Якщо ваша дитина сама займається кібербулінгом
Не потрібно забувати, що вашу дитина може бути не лише жертвою, але й агресором. Обов’язково розглядайте кожну ситуацію з двох сторін. Адже навіть добра і тиха дитина може одного разу виявитися на стороні тих, хто знущається над іншими. Причин тому може бути багато: від невпевненості в собі та самоствердження за рахунок приниження інших до бажання виділитися або «здаватися крутим».
Майже всі батьки дітей-агресорів стверджують, що їх дитина ніколи б так не вчинила.
Донесіть до дитині, що не можна ображати інших людей, обговорювати і критикувати їх зовнішність, колір шкіри, вагу, релігію, родину або стосунки. Не можна писати образливі речі, бажати поганого, знущатися, сміятися над кимось. Поясніть, що не можна писати погані речі і принижувати навіть незнайому людину. Навіть якщо вона ніколи не побачить тебе у реальності. Поговоріть про почуття і про те, як така поведінка може глибоко поранити іншу людину.
Пам’ятайте, що навіть у цьому випадку дитину краще не сварити. Спочатку опануйте свої емоції!
Наступні кроки:
1. Переконайтеся, що ваша дитина знає, що така поведінка неприпустима і чому.
2. Спробуйте зрозуміти причини, чому ваша дитина поводиться таким чином, і шукайте шляхи вирішення проблем
3. Допоможіть вашій дитині подумати про вихід із ситуації. Вибачення перед жертвами, недопущення такої поведінки в майбутньому, розмова з психологом.
